Карл Орф — німецький композитор-експресіоніст і педагог, найбільш відомий кантатою "Карміна Бурана" (1937). Будучи видатним композитором XX си., він також вніс великий внесок у розвиток музичної освіти.
Переважна більшість творів Орфа — це сценічні твори:
- Карміна Бурана (сценічна кантата, 1937, Франкфурт-на-Майні),
- Місяць («музична п'єса», 1939, Мюнхен; 2-я редакція — 1950, там же),
- Розумниця («музична п'єса», 1943, Франкфурт-на-Майні),
- Катулла Карміна (сценічна кантата, 1943, Лейпциг),
- Бернауерін (музично-драматична п'єса, 1947, Штутгарт),
- Антігона (трагедія Софокла, 1949, Зальцбург),
- Гра про народження немовляти (містерія, 1960, там же),
- Прометей (трагедія Есхіла, 1968, там же),
- Комедія про кінець часу (містерія, 1973, Зальцбург);
- сценічний триптих Плач (обробка творів К. Монтеверді, у тому числі опери «Орфей» та фрагмента «Плач Аріадни», остаточна редакція 1940; постановка 1958, Шветцінген).
Микола Віталійович Лисенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів "Молитва за Україну" та "Вічний революціонер", котрі зокрема виконував хор К.Стеценка під час Свята Злуки, опери "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка" та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т.Шевченка.
Микола Лисенко заслужено вважається засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграє як його композиторська, так і етнографічна діяльність.
Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем», «Про торбан і музику пісень Відорта», «Народні музичні інструменти на Вкраїні».
У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка. Музика до "Кобзаря", «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч» (1874), «Утоплена» (1885), "Наталка Полтавка" (1889), "Тарас Бульба" (1890), "Енеїда" (1910), дитячих опер «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892), оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.
Кириило Григорович Стеценко — український композитор, хоровий диригент і музично-громадський діяч.
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого Миколою Лисенком. Його мистецтво, звернене до простого народу, завжди було пов'язане зі словом: він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень.
Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.
Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними композиторам нової генерації ХХ ст., полягала у використанні народно-пісенних мотивів, які не цитатно зафіксовано, а оригінально-авторськи впліталися в канву його творів. У перших обробках народних пісень, виданих у репертуарній збірочці для сім'ї і школи «Луна» разом з високохудожніми обробками М. Лисенка, О. Кошиця і М. Леонтовича, вже відчутно окреслились особливості індивідуального стилю К. Стеценка.
Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), він прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка)
У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та ін. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капела та з фортепіанним супроводом, обробки українських народних пісень. Музика до п'єс («Про що тирса шелестіла» Спиридона Черкасенка, «Бувальщина» А. Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»). Стеценко — автор шкільних співаників.
Особливо ніжно краса його музики розкривається у поетичних і ліричних творах, пов'язаних з оспівуванням природи і змалюванням внутрішніх почуттів людини. К. Стеценко був майстром прозорих барв, світлого й легкого ніби «акварельного» звукопису (хори «Усе жило», «Веснонько-весно» та «То була тихая ніч» на текст Лесі Українки).
Високе суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам'яті М. Лисенка. Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво.
Немає коментарів:
Дописати коментар